Віденський конгрес, що відбувся від осені 1814 року по весну 1815 року в Відні, був одним з найважливіших політичних подій в історії Європи. Результати цього конгресу мали значний вплив на політичну карту Європи, яка визначила подальше перебіг історії континенту.

Головними учасниками конгресу були представники великих європейських держав, включаючи Австрійську імперію, Російську імперію, Велику Британію, Францію та Пруссію. Головною метою конгресу було встановлення мирного порядку в Європі після Наполеонової війни та відновлення політичних та територіальних меж держав.

Результатом Віденського конгресу стало підписання Віденського договору, який встановив новий мирний порядок в Європі. Договір закріпив певні політичні та географічні зміни, зокрема відновив авторитет Австрійської імперії та зменшив вплив Франції, що була основною силою під час Наполеонового правління.

Однак, Віденський конгрес також викликав суперечки та конфлікти між учасниками. Відновлення правлячих династій та відсотка соціальної стабільності не враховувало національні амбіції та інтереси різних народів Європи.

Вплив Віденського конгресу на Європу був значний. Він заклав основи для подальшого розвитку відносин між країнами континенту, став основою для формування нових політичних союзів та конфліктів. Конгрес також вплинув на розподіл територій та встановлення політичного порядку в Європі на наступні десятиліття і був важливим етапом в історії міжнародних відносин.

Початок і організація

Організація Віденського конгресу зайняла певний час через складну політичну ситуацію в Європі після перемоги над Наполеоном. Перед початком конгресу відбувалися дипломатичні переговори та обговорення, на яких кожна держава старалася захистити свої національні інтереси та визначити своє місце в новій політичній системі.

Точною датою початку Віденського конгресу вважають 1 жовтня 1814 року. Зустрічі та переговори велись в різних форматах, включаючи пленарні засідання, вечері і зустрічі в неформальний спосіб. Усі рішення та домовленості приймалися після обговорення на спеціально створеному конгресійному комітеті.

Цілком очевидно, що таке велике політичне зібрання потребувало часу на підготовку та організацію. Основними виконавцями цього завдання були представники головних держав-учасниць Віденського конгресу. Вони визначались від попередньої переговорної стадії та підходили до роботи з великим професіоналізмом та відповідальністю.

Організація Віденського конгресу може бути визнана успішною, оскільки вона забезпечила досягнення головної мети конгресу – створення миру та нового політичного порядку. Конгресне рішення стали основою для утворення Європейської системи, яка сприяла стабільності та предотвращения нових воєн.

Основні учасники конгресу

• Представники країн, що входили до “великої четвірки” – Австрії, Великобританії, Пруссії та Росії.
• Декілька держав, що мала право на членство в конгресній системі, таких як Франція і Іспанія.
• Представники держав, які отримали незалежність або територіальні зміни в результаті Наполеоновських воєн, наприклад, Нідерланди, Швейцарія, Норвегія і Бельгія.
• Деякі представники неофіційних і незалежних держав, таких як Грецька держава, яка отримала допомогу в боротьбі за незалежність.
• Представники католицької церкви, які намагалися захистити її інтереси та вплив.

Результати Віденського конгресу

Віденський конгрес, який проходив з 1814 по 1815 роки, призвів до вирішення багатьох важливих питань, пов’язаних з Європейською політикою після завершення Наполеоновських воєн. Основними результатами цього конгресу були:

1. Відновлення монархічного режиму: Відновлення монархічного режиму було однією з головних цілей конгресу. Всі монархічні династії, які були зведені з трону Наполеоном, були відновлені на свої посади. Крім того, були відновлені колишні межі та території багатьох країн.

2. Створення Священного союзу: На Віденському конгресі було створено Священий союз – політичний і міжнародний союз, що об’єднував цілу Європу з метою збереження статус-кво та запобігання повторенню подібних революцій або конфліктів, які можуть спричинити загрозу монархічному порядку. Члени Священного союзу підписали обов’язок невтручатися в справи один одного та підтримувати монархічний режим.

3. Поділ Європи на сфери впливу: Віденський конгрес включав у себе тривалий процес переговорів і територіального перерозподілу. Його результатом було формування нової політичної карти Європи. Великі держави, такі як Великобританія, Російська імперія, Австрійська імперія та Пруссія, отримали значну частину впливу та території в Європі. Цей поділ створив основу для подальшої політичної стабільності в континентальній Європі протягом багатьох наступних десятиліть.

4. Робота над уніфікацією законодавства: Віденський конгрес також поставив завдання працювати над уніфікацією законодавства Європи. Результатом цих зусиль було прийняття Бургундського кодексу, який став основою цивільного права для багатьох країн Європи.

5. Створення системи регулювання міжнародних відносин: Віденський конгрес відіграв важливу роль у створенні системи регулювання міжнародних відносин. Було створено міжнародну організацію – Світовий конгрес (передшестник Організації Об’єднаних Націй), яка мала за мету вирішувати спірні питання та запобігати воєнним конфліктам шляхом дипломатичних переговорів.

Ці результати Віденського конгресу мали значний вплив на подальшу політику та розвиток Європи. Вони стабілізували ситуацію після Наполеоновських воєн і сприяли політичній стабільності на континенті протягом наступних десятиліть.

Територіальні зміни

Віденський конгрес спричинив значні територіальні зміни в Європі. Одним з найважливіших результатів конгресу було перерозподілення країн та територій між великими державами. Наприклад, Австрія отримала контроль над Північною Італією, а Пруссія отримала велику частину Польщі та Рейнську область. Російська імперія також збільшилася, отримавши Фінляндію та частину Польщі.

Також, було створено нові держави і змінено кордони існуючих. Наприклад, Королівство Сардинія стало основою Італійського королівства, а Нідерланди були об’єднані з Бельгією. Конгрес також встановив нейтральні зони, такі як Швейцарія, що дозволяли забезпечити міжнародний спокій та стабільність в регіоні.

Територіальні зміни, які відбулися на Віденському конгресі, мали великий вплив на подальший розвиток Європи. Вони допомогли створити основи для подальшого розширення та зміцнення могутності великих держав, але також створили і конфліктні ситуації, які виявилися невирішеними і виникли пізніше, спровокувавши нові конфлікти і війни.